Первая книга Царств

Глава 1

1 Был некий человек из Раматаима, цуфит из нагорий Ефрема, которого звали Элкана. Он был сыном Иерохама, сына Элигу, сына Тоху, сына Цуфа, ефремит.

2 У Элканы было две жены. Одну звали Анна, а другую — Фенанна. У Фенанны были дети, у Анны же их не было.

3 Из года в год этот человек ходил из своего города в Шило, чтобы поклоняться и приносить жертву Господу Сил. Хофни и Пинехас, два сына Илия, были там священниками Господа.

4 Всякий раз, когда Элкана приносил жертву, он давал часть мяса своей жене Фенанне и всем ее сыновьям и дочерям.

5 Но Анне он давал двойную часть, потому что любил ее, хотя Господь закрыл ее чрево.

6 Оттого что Господь закрыл чрево Анны, ее соперница жестоко изводила и унижала ее.

7 Так продолжалось из года в год. Всякий раз, когда Анна ходила в дом Господа, соперница изводила ее, и та плакала и не ела.

8 Элкана говорил ей: — Анна, почему ты плачешь? Почему не ешь? Почему скорбит твое сердце? Разве я не значу для тебя больше, чем десять сыновей?

9 Однажды, когда они поели и попили в Шило, Анна встала. Священник Илий сидел у дверей храма Господа.

10 Скорбя душой, Анна горько плакала и молилась Господу.

11 Она дала обет, говоря: — О Господь Сил, если Ты только посмотришь на горе Своей служанки и вспомнишь меня, если не забудешь Свою служанку, но дашь ей сына, то я отдам его Господу на всю жизнь, и бритва никогда не коснется его головы.

12 Пока она молилась Господу, Илий следил за ее губами.

13 Анна молилась в сердце, ее губы двигались, но голоса слышно не было. Илий подумал, что она пьяна,

14 и сказал ей: — Долго ли ты еще будешь пьяной? Протрезвись от вина!

15 — Нет, мой господин, — ответила Анна, — я глубоко скорблю. Я не пила ни вина, ни пива. Я изливала душу перед Господом.

16 Не думай, что твоя служанка — нечестивая женщина; я молилась здесь из-за великой боли и печали.

17 Илий ответил: — Иди с миром, и пусть Бог Израиля даст тебе то, о чем ты Его просила.

18 Она сказала: — Пусть твоя служанка найдет расположение в твоих глазах. Затем она пошла своей дорогой, поела, и лицо ее уже больше не было печально.

19 На следующее утро они встали рано, поклонились Господу и пустились в обратный путь к себе домой, в Раму. Элкана лег со своей женой Анной, и Господь вспомнил про нее.

20 Через некоторое время Анна зачала и родила сына. Она назвала его Самуил, говоря: «Я назвала его так, потому что я просила его у Господа».

21 В следующий раз, когда Элкана вместе со всей своей семьей отправился принести жертву Господу и исполнить обет,

22 Анна не пошла. Она сказала мужу: — После того как ребенок будет отнят от груди, я отведу его в Шило, чтобы он предстал перед Господом. Он останется там жить навсегда.

23 — Поступай, как тебе угодно, — сказал ей муж. — Оставайся здесь, пока не отнимешь его от груди. И пусть Господь утвердит Свое слово. Она оставалась дома и кормила своего сына до тех пор, пока не отняла его от груди.

24 После того как он был отнят от груди, она повела мальчика в Шило. Анна взяла с собой трехлетнего быка, ефу муки и мех вина.

25 Заколов быка и взяв его, Анна с мальчиком пришли к Илию,

26 и она сказала ему: — Верно, как и то, что ты жив, мой господин, я — та самая женщина, которая стояла здесь, рядом с тобой, молясь Господу.

27 Я молилась об этом ребенке, и Господь дал мне то, о чем я Его просила.

28 Теперь я отдаю его Господу. Пусть он принадлежит Господу всю его жизнь. И он поклонился там Господу.

1-а Самуїлова

Розділ 1

1 I був один чоловік із Раматаїм-Цофіму, з Єфремових гір, а ім'я́ йому Елкана, син Єрохама, сина Ілі́я, сина Тоху, сина Цуфа, єфре́млянин.

2 А він мав дві жінки, — ім'я́ одній Анна, а ім'я другій Пеніна. І були в Пеніни діти, а в Анни дітей не було́.

3 А той чоловік рік-у-рік ходив із свого міста до Шіло́, щоб вклонятися та прино́сити жертви Господу Савао́ту. А там два Ілі́єві сини, — Гофні та Пінхас, були священиками для Господа.

4 І як бував той день, і Елкана приносив жертви, то він давав своїй жінці Пеніні й усім синам її та до́чкам її частини,

5 а Анні давав частину подвійну, бо любив її. Та Господь замкнув її утро́бу.

6 А її супе́рниця розпалювала їй гнів, щоб докучати їй, бо Господь замкнув її утро́бу.

7 І так робив він рік-у-рік, коли вона вхо́дила до Господнього дому, а та так гніви́ла її. І вона плакала й не їла.

8 І сказав їй чоловік її Елкана: „Анно, чого ти плачеш і чому́ не їси? І чого сумне́ твоє серце? Чи ж я не ліпший тобі за десятьох синів?“

9 І встала Анна по їді та по питті в Шіло́, а священик Ілі́й сидів на стільці при бічно́му одві́рку Господнього храму.

10 А вона була ско́рбна духом, і молилася до Господа та плакала гірко.

11 І склала вона обі́тницю, та й сказала: „Господи Савао́те, якщо дійсно спогля́неш на біду Твоєї невільниці, і згадаєш мене, і не забудеш Своєї невільниці, і даси Своїй невільниці наща́дка чоловічої статі, то я дам його Господе́ві на всі дні життя його, а бритва не торкнетья його голови“.

12 І сталося, коли вона довго молилася перед Господнім лицем, то Ілі́й пильнував за її устами.

13 А Анна — вона говорила в серці своїм: тільки гу́би її порушувалися, а голос її не був чутий. І вважав її Ілій за п'я́ну.

14 І сказав до неї Ілі́й: „Аж доки ти будеш п'я́ною? Ви́тверезись зо свого вина!“

15 А Анна відповіла та й сказала: „Ні, пане мій, — я жінка скорбна духом, а вина та п'янко́го напо́ю не пила́ я. І я вилила душу свою перед Господнім лицем.

16 Не вважай своєї невільниці за негідницю, бо я говорила аж доти з великої своєї скорботи та з туги́ своєї“.

17 І відповів Ілі́й та й сказав: „Іди з миром! А Бог Ізраїлів дасть тобі бажа́ння твоє, яке ти від Нього жадала“.

18 А вона сказала: „Нехай невільниця твоя зна́йде милість в оча́х твоїх!“ І пішла та жінка своєю дорогою, та й їла, а обличчя її не було вже сумне.

19 І встала вона рано вранці, і вклонилася перед Господнім лицем. І вернулися вони, і ввійшли до свого дому до Рами. І Елкана пізнав свою жінку Анну, а Господь згадав про неї.

20 І сталося по році, і завагітніла Анна, та й сина породила. І назвала вона ім'я йому: Самуїл, бо від Господа жадала його.

21 І пішов той чоловік Елкана та ввесь дім його вчинити для Господа річну́ жертву та обі́тниці свої.

22 А Анна не пішла, бо сказала до чоловіка свого: „Аж коли буде відлу́чений цей хлопчик, то відведу́ його, — і він з'я́виться перед Господнім лицем, і наза́вжди позоста́неться там!“

23 І сказав ій чоловік її Елкана: „Роби те, що добре в оча́х твоїх! Залишайся, аж поки відлу́чиш його, тільки нехай виконає Господь Своє слово“. І залишалась та жінка, і годувала свого сина, аж поки вона відлучила його.

24 А коли відлучила, то повела його з собою та з трьома́ бичками й одною ефо́ю муки, і бурдюко́м вина, і привела́ його до Господнього дому до Шіло́. А той хлопчик був ще мали́й.

25 І зарізали бичка, і привели́ того хлопчика до Ілі́я.

26 І вона сказала: „О, пане мій, як жива душа твоя, мій пане, — я та жінка, що стояла з тобою отут, щоб молитися Господе́ві.

27 Я молилася за дитину цю, — і Господь дав мені жада́ння моє, що я просила від Нього.

28 А тепер я віддаю́ його Господе́ві на всі дні, скільки він жада́ний для Господа“. І вклонилася там Господе́ві.

Первая книга Царств

Глава 1

1-а Самуїлова

Розділ 1

1 Был некий человек из Раматаима, цуфит из нагорий Ефрема, которого звали Элкана. Он был сыном Иерохама, сына Элигу, сына Тоху, сына Цуфа, ефремит.

1 I був один чоловік із Раматаїм-Цофіму, з Єфремових гір, а ім'я́ йому Елкана, син Єрохама, сина Ілі́я, сина Тоху, сина Цуфа, єфре́млянин.

2 У Элканы было две жены. Одну звали Анна, а другую — Фенанна. У Фенанны были дети, у Анны же их не было.

2 А він мав дві жінки, — ім'я́ одній Анна, а ім'я другій Пеніна. І були в Пеніни діти, а в Анни дітей не було́.

3 Из года в год этот человек ходил из своего города в Шило, чтобы поклоняться и приносить жертву Господу Сил. Хофни и Пинехас, два сына Илия, были там священниками Господа.

3 А той чоловік рік-у-рік ходив із свого міста до Шіло́, щоб вклонятися та прино́сити жертви Господу Савао́ту. А там два Ілі́єві сини, — Гофні та Пінхас, були священиками для Господа.

4 Всякий раз, когда Элкана приносил жертву, он давал часть мяса своей жене Фенанне и всем ее сыновьям и дочерям.

4 І як бував той день, і Елкана приносив жертви, то він давав своїй жінці Пеніні й усім синам її та до́чкам її частини,

5 Но Анне он давал двойную часть, потому что любил ее, хотя Господь закрыл ее чрево.

5 а Анні давав частину подвійну, бо любив її. Та Господь замкнув її утро́бу.

6 Оттого что Господь закрыл чрево Анны, ее соперница жестоко изводила и унижала ее.

6 А її супе́рниця розпалювала їй гнів, щоб докучати їй, бо Господь замкнув її утро́бу.

7 Так продолжалось из года в год. Всякий раз, когда Анна ходила в дом Господа, соперница изводила ее, и та плакала и не ела.

7 І так робив він рік-у-рік, коли вона вхо́дила до Господнього дому, а та так гніви́ла її. І вона плакала й не їла.

8 Элкана говорил ей: — Анна, почему ты плачешь? Почему не ешь? Почему скорбит твое сердце? Разве я не значу для тебя больше, чем десять сыновей?

8 І сказав їй чоловік її Елкана: „Анно, чого ти плачеш і чому́ не їси? І чого сумне́ твоє серце? Чи ж я не ліпший тобі за десятьох синів?“

9 Однажды, когда они поели и попили в Шило, Анна встала. Священник Илий сидел у дверей храма Господа.

9 І встала Анна по їді та по питті в Шіло́, а священик Ілі́й сидів на стільці при бічно́му одві́рку Господнього храму.

10 Скорбя душой, Анна горько плакала и молилась Господу.

10 А вона була ско́рбна духом, і молилася до Господа та плакала гірко.

11 Она дала обет, говоря: — О Господь Сил, если Ты только посмотришь на горе Своей служанки и вспомнишь меня, если не забудешь Свою служанку, но дашь ей сына, то я отдам его Господу на всю жизнь, и бритва никогда не коснется его головы.

11 І склала вона обі́тницю, та й сказала: „Господи Савао́те, якщо дійсно спогля́неш на біду Твоєї невільниці, і згадаєш мене, і не забудеш Своєї невільниці, і даси Своїй невільниці наща́дка чоловічої статі, то я дам його Господе́ві на всі дні життя його, а бритва не торкнетья його голови“.

12 Пока она молилась Господу, Илий следил за ее губами.

12 І сталося, коли вона довго молилася перед Господнім лицем, то Ілі́й пильнував за її устами.

13 Анна молилась в сердце, ее губы двигались, но голоса слышно не было. Илий подумал, что она пьяна,

13 А Анна — вона говорила в серці своїм: тільки гу́би її порушувалися, а голос її не був чутий. І вважав її Ілій за п'я́ну.

14 и сказал ей: — Долго ли ты еще будешь пьяной? Протрезвись от вина!

14 І сказав до неї Ілі́й: „Аж доки ти будеш п'я́ною? Ви́тверезись зо свого вина!“

15 — Нет, мой господин, — ответила Анна, — я глубоко скорблю. Я не пила ни вина, ни пива. Я изливала душу перед Господом.

15 А Анна відповіла та й сказала: „Ні, пане мій, — я жінка скорбна духом, а вина та п'янко́го напо́ю не пила́ я. І я вилила душу свою перед Господнім лицем.

16 Не думай, что твоя служанка — нечестивая женщина; я молилась здесь из-за великой боли и печали.

16 Не вважай своєї невільниці за негідницю, бо я говорила аж доти з великої своєї скорботи та з туги́ своєї“.

17 Илий ответил: — Иди с миром, и пусть Бог Израиля даст тебе то, о чем ты Его просила.

17 І відповів Ілі́й та й сказав: „Іди з миром! А Бог Ізраїлів дасть тобі бажа́ння твоє, яке ти від Нього жадала“.

18 Она сказала: — Пусть твоя служанка найдет расположение в твоих глазах. Затем она пошла своей дорогой, поела, и лицо ее уже больше не было печально.

18 А вона сказала: „Нехай невільниця твоя зна́йде милість в оча́х твоїх!“ І пішла та жінка своєю дорогою, та й їла, а обличчя її не було вже сумне.

19 На следующее утро они встали рано, поклонились Господу и пустились в обратный путь к себе домой, в Раму. Элкана лег со своей женой Анной, и Господь вспомнил про нее.

19 І встала вона рано вранці, і вклонилася перед Господнім лицем. І вернулися вони, і ввійшли до свого дому до Рами. І Елкана пізнав свою жінку Анну, а Господь згадав про неї.

20 Через некоторое время Анна зачала и родила сына. Она назвала его Самуил, говоря: «Я назвала его так, потому что я просила его у Господа».

20 І сталося по році, і завагітніла Анна, та й сина породила. І назвала вона ім'я йому: Самуїл, бо від Господа жадала його.

21 В следующий раз, когда Элкана вместе со всей своей семьей отправился принести жертву Господу и исполнить обет,

21 І пішов той чоловік Елкана та ввесь дім його вчинити для Господа річну́ жертву та обі́тниці свої.

22 Анна не пошла. Она сказала мужу: — После того как ребенок будет отнят от груди, я отведу его в Шило, чтобы он предстал перед Господом. Он останется там жить навсегда.

22 А Анна не пішла, бо сказала до чоловіка свого: „Аж коли буде відлу́чений цей хлопчик, то відведу́ його, — і він з'я́виться перед Господнім лицем, і наза́вжди позоста́неться там!“

23 — Поступай, как тебе угодно, — сказал ей муж. — Оставайся здесь, пока не отнимешь его от груди. И пусть Господь утвердит Свое слово. Она оставалась дома и кормила своего сына до тех пор, пока не отняла его от груди.

23 І сказав ій чоловік її Елкана: „Роби те, що добре в оча́х твоїх! Залишайся, аж поки відлу́чиш його, тільки нехай виконає Господь Своє слово“. І залишалась та жінка, і годувала свого сина, аж поки вона відлучила його.

24 После того как он был отнят от груди, она повела мальчика в Шило. Анна взяла с собой трехлетнего быка, ефу муки и мех вина.

24 А коли відлучила, то повела його з собою та з трьома́ бичками й одною ефо́ю муки, і бурдюко́м вина, і привела́ його до Господнього дому до Шіло́. А той хлопчик був ще мали́й.

25 Заколов быка и взяв его, Анна с мальчиком пришли к Илию,

25 І зарізали бичка, і привели́ того хлопчика до Ілі́я.

26 и она сказала ему: — Верно, как и то, что ты жив, мой господин, я — та самая женщина, которая стояла здесь, рядом с тобой, молясь Господу.

26 І вона сказала: „О, пане мій, як жива душа твоя, мій пане, — я та жінка, що стояла з тобою отут, щоб молитися Господе́ві.

27 Я молилась об этом ребенке, и Господь дал мне то, о чем я Его просила.

27 Я молилася за дитину цю, — і Господь дав мені жада́ння моє, що я просила від Нього.

28 Теперь я отдаю его Господу. Пусть он принадлежит Господу всю его жизнь. И он поклонился там Господу.

28 А тепер я віддаю́ його Господе́ві на всі дні, скільки він жада́ний для Господа“. І вклонилася там Господе́ві.